Паровий автомобіль
Вважають, що перші парові самохідні машини розроблені ще в кінці XVIII століття. У 1770 і 1771 році Ніколя-Жозеф Кюньопродемонстрував свій експериментальнийтягач артилерійських знарядь на паровій тязі (фр. fardier à vapeur). Конструкція Кюньо виявилася непрактичною і не розвивалася в його рідній Франції, а центр інновацій перейшов до Великої Британії. У 1784 році в Редрут[en] Вільям Мердок побудував робочу модель парової карети[2], а в 1801 році Річард Тревітік вже їздив на повнорозмірній машині по дорогах Камборне. Такі машини в той час були у моді і протягом наступних десятиліть були розроблені такі нововведення як ручне гальмо, багатоступенева трансмісія і поліпшено кермове управління. Деякі були комерційно успішні в забезпеченні громадського транспорту, поки громадський спротив не виступив проти цих занадто швидких машин та спричинив прийняття в 1865 році закону «Locomotive Act», який вимагає, щоб на громадських дорогах Великої Британії перед самохідними машинами йшов чоловік, розмахуючи червоним прапором і дмущим у сигнальну дудку. Цей закон придушив розвиток дорожнього автотранспорту практично на всю решту XIX століття. Усі результати зусиль інженерів і винахідників були кинуті на залізничні локомотиви. Закон не скасовувався аж до 1896 року, хоча необхідність у червоному прапорі була усунена в 1878 році.
Коментарі
Дописати коментар